Можна скільки завгодно говорити про інновації, інноваційну націю чи стратегію, але давайте зануримося у процес — як саме відбуваються та реалізуються інновації.
Сценарій один: можна підгледіти що роблять у США чи Японії і зробити інновацію тут, бо ми напевно можемо реалізувати проект дешевше. Це працює, але на мій погляд не є дійсно інновацією.
Сценарій два: людина або група людей глибоко вивчають певну проблему. Наприклад рутина у лабораторних роботах з обробки аналізів. Або проблема швидкої верифікації великої кількості платежів у платіжній системі.
Під час аналізу проблеми людина розуміє, що тут є потенціал з суттєвого покращення/спрощення/автоматизації або супутній «дохід» у різних одиницях.
Тепер подивимося що за питання виникають в голові у людини, яка хоче покращити процес або винайти новий. Розмірковувати буду про «залізну» частину питання, тобто про hardware. Тут у мене склалася певна компетенція.
1. Це страшно складно, чи розберуся? Чи маю я компетенції як зробити те що придумав? Якщо ні, хто має компетенції і до кого можна звернутися за порадою?
2. Скільки різних технологій треба скомбінувати у процесі розробки прототипів? Де з’ясувати особливості цих технологій?
3. Де робити прототипи і хто саме ії зробить? Замовляти у Китаї, знайти гаражного інженера, звернутися до КБ?
4. Як проводити тестування прототипа/MVP?
5. Де знайти команду, фінансування, як побудувати маркетинг?
6. Де замовити тестову партію продукту? Як побудувати виробництво та логістику великої партії продукту?
Ну і далі вже купа «бізнесових» питань.
Хочу звернути увагу інноваторів на точку болю, на якій, з мого досвіду, зупиняється більшість потенційно цікавих проектів. Це питання 1-2-3 з переліку вище. З мого досвіду спілкування з мейкерами, винахідниками, інженерами та аматорами багато хто, сказав би більшість, зупиняється через неможливість «погратися з ідеєю». Тобто ідея є і наче виглядає непогано, але немає розуміння як швидко та недорого зробити прототип а потім другий-п’ятий.
Цю проблему не вирішити тільки проговоренням у медіа гарних гасел та закликів. Проблему також не вирішити, принаймні швидко, змінами у системі овсіти на користь STEAM-методик та толерантного ставлення до помилок. Система освіти дуже консервативна і зміни відбуваються надто повільно. Хоча є цікаві ініціативи у цьому напрямку.
То що ж робити з інноваціями? Як зробити так, щоб офісна працівниця-юрист випробувала свою хобі-ідею і взялася до іншої? Як зняти острахи перед виготовленням свого продукту людям, яких ніколи не навчали виготовляти свій власний продукт?
Чіткої відповіді немає. Але під час підготовки 15 ярмарків мейкерів, спілкування з учасниками та відвідувачами, спілкуваннями з продюсерами з інших країн, читання десятків тисяч мейкерських/інженерних розсилок, вивчення концентрованого розуміння предмету у вигляді книжок ключових експертів склалося певне розуміння. Можливо також помилкове, але поділюся.
Однією з відповідей на важливий виклик, розбудову інноваційної економіки, є створення осередків з потрібною культурою. Про культуру було вище, опишу ще раз.
– «безпечне місце» де можна робити помилки та спокійно визнавати відсутність знань у певних дисциплинах
– інклюзія у широкому сенсі. Залучення людей похилого віку та дітей, залучення жінок до «інженерних» справ, залучення людей з обмеженими можливостями
– взаємна повага та підтримка спільноти, людське ставлення з позиції рівного а не «супепрофі-салага», готовність пояснювати та допомагати
– стимулювання постійно вчитися та підтримка таких прагнень, lifelong education
Тепер про форму реалізації. Для швидкої розбудови інновацій, створення запасу людей з потрібними навичками (workforce development), стимулювання малого та середнього бізнесу будують те що ми для простого розуміння називаємо hardware-коворкінгами. Це формат шкільного мейкерспейсу, університетського Fab Lab, незалежного нижче-радарів хакерспейсу або наівть корпортаивного хакерспейсу, відкритих публічних майстерень, мейкерспейсів та Fab Lab. Наведу приклад: міська влада Мадриду фінансує на 2 млн євро щороку заклад Medialab-Prado. Це майстерня у широкому сенсі, яка вивчає проблоеми міста та надає варіанти рішень, розробляє нові проекти, розробляє шляхи вирішення багатьох соціальних проблем, і звісно, розвиває робочу силу — workforce development. Фото з майстерні у Mdeialab-Prado.
Взагалі бюджети типу 2 млн євро на рік трохи лякають українську психику. Але є інший цікавий приклад. Вартість побудови одного Fab Lab приблизно однакова по всьому світі. Її вивів автор концепції Fab Lab, професор MIT Ніл Гершенфельд. Це $100k за один Fab Lab. В Україні є приклад запуску Fab Lab з майже всім обладнанням з переліку необхідного за $25k. Тобто якщо підходити з розумінням питання та системно, «кости можна різати».
Повний перелік всіх майстерень-мейкерспейсів-FabLab України є на нашому сайті за посиланням.
Отже повернемося до майстерень та екосистеми. Ми дійшли до моменту коли є публічні майстерні і люди з схожими цінностями та геть різними ідеями спільно використовують знання та простір. Як нам поширити знання про такі місця сили та їх можливості? Вірно, щомісячні зустрічі/мітапи та дні відкритих дверей.
Добре, місця сили є не у всіх містах України. Як нам поширити знання про них на всю країну і навіть ширше? Нам пощастило, бо в Україні проходять щорічні ярмарки мейкерів, Mini Maker Faire. На ярмарках у тій самій атмосфері про яку ми багато говоримо відбувається демонстрація створених виробів — від керамик до робототехніки, від вертикальних ферм до підводних роботів. А також на ярмарках проводяться прості майстер-класи на яких можна спаяти маленьку схему або випіляти електролобзиком дерев’яного меча з Minecraft.
Що ми маємо на виході? В ідеалі ми маємо зростаючу кількість людей, які не бояться працювати з традиційним та цифровим інструментом, сміливо випробовують нові ідеї, активно вивчають старі та нові технології, прокачують свої навички у розкрутці WordPress/Instagram, пакуванні, лідерству та інших необхідних для розвитку бізнесу. А також може і не дуже багато але якісно та регулярно спілкуються.
Схожі напрацювання вже дають плоди у іншіх країнах. Міністерство освіти Італії поставило за мету зробити у кожній школі країни мейкерспейс. У Греції мейкерпеси на узбережжі утримують мігрантів та прямо тут, на узбережжі, надають мігрантам навички роботи з інструментами. У мейкерспейсах Сполучених Штатів сидять незалежні інженери що на місці виконують роботи для державних оборонних закладів.
Є ще цікавий феномен — розумний мейкерський туризм. Коли ми виїзжаємо за кордон, обов’язково шукаємо який можна відвідати мейкерспейс або Fab Lab. І так само люди з інших країн їдуть до нас — я регулярно отримую запитання які мейкесрпеси відвідати коли подорожуєш Україною.
Тобто розвиток робочої сили та інновації відбуваються завдяки конкретним крокам з розбудови правильної інфраструктури яка магнітом притягує потрібних людей. А люди вже отримують інструменти для впровадження інновацій.
Що треба робити далі?
Відвідуйте українські мейкер- хакерспейси та Fab Lab(переліко постійно оновлюється, додавайте якщо ми когось ще не знаємо). Хоча б раз, подивіться на людей та на можливості, які будуть доступні для тестування ваших ідей. Або ідей ваших дітей. Якщо подорожуєете — відвідайте мейкерспейси та хакерспейси і Fab Lab у інших країнах.
Відвідуйте ярмарки мейкерів. Підпишіться на сторінку Kyiv Mini Maker Faire. Якщо подорожуєете — відвідайте ярмарки мейкерів у інших країнах.
Всі вищенаведені ініціативи реально реалізувати, якщо на місцях у владі та у громадському секторі є розуміння та потрібні люди.