Tim O’Reilly у своєму блозі розмірковує про нову економіку, безумовний базовий дохід, гроші людей і гроші машин. Частина перша.

Розмова про універсальний основний дохід (Universal Basic Income) Джона Мейнарда Кейнса (John Maynard Keynes) та про погляди на неї Пола Бучхейта (Paul Buchheit)
На самому початку Великої депресії Джон Мейнард Кейнс написав чудовий економічний прогноз, що, незважаючи на зловісний шторм, який тоді огорнув світ, людство було на межі вирішення “економічної проблеми” – тобто, пошуку нових джерел щоденного прожитку.

Світ його онуків, світ сьогодення, “уперше зіткнувся з реальною і постійною проблемою людства – як використати свою свободу від насущних економічних турбот, чим зайняти своє дозвілля, які науки та джерела достатку сприятимуть прагненню людей жити мудро і в своє задоволення”.

Все вийшло не зовсім так, як уявляв Кейнс. Звичайно ж, після глибокої депресії та великої світової війни економіка вступила в період безпрецедентного процвітання. Але в останні десятиліття, незважаючи на всі досягнення у прогресі в області бізнесу і технологій, це процвітання було розподілено дуже нерівномірно. У всьому світі середній рівень життя різко зріс, але у сучасних розвинених країнах середній клас залишився на колишньому рівні, і вперше ситуація склалася так, що наші діти можуть жити гірше, ніж ми. В черговий раз ми стикаємося з тим, що Кейнс назвав “величезною аномалією безробіття у світі, повному прагнень”, з подальшою політичною нестабільністю і невизначеністю перспектив бізнесу.

Але Кейнс мав рацію. Світ, який він уявляв собі, зайнятий вирішенням “економічної проблеми”, все ще існує. Глобальний рівень бідності знизився як ніколи, і, якщо тільки ми скористаємось нашими шансами правильно, ми все ще можемо побудувати світ, який уявляв Кейнс.

Технологія і вільна торгівля значно знизили рівень бідності у світі, хоч і створили економічні проблеми для працівників у розвинених країнах.

Як зазначає Макс Розер (Max Roser), автор “Our World in Data”, “навіть в 1981 році понад 50% світового населення жили в умовах абсолютної бідності – тепер цей показник складає менше 14%. Це, як і раніше, велика кількість людей, але зміни відбуваються неймовірно швидко. Для нашого сучасного світу, свідчать дані, бідність скорочується швидше, ніж будь-коли раніше в історії”.

Велика частина есе Кейнса під назвою “Економічні можливості для наших онуків” (“Economic Possibilities for our Grandchildren”) стосується питання про те, що люди будуть робити зі своїм часом, коли продуктивність збільшиться до того рівня, що машини будуть робити усю роботу.

Це питання спливає у сьогоднішніх дискусіях навколо загального базового доходу (Universal Basic Income). Легендарний профспілковий лідер Енді Стерн (Andy Stern) покинув свою роботу в якості керівника SEIU для того, щоб написати книгу-аргумент на користь UBI; Y Combinator Research планує запуск пілотної програми в Окленді, штат Каліфорнія; а питання загального базового доходу у минулому році було винесене на референдум у Швейцарії. Пропозиція запровадження безумовного основного доходу зазнала нищівної поразки – 76,9% громадян на референдумі висловились проти. Однак, той факт, що це питання серйозно розглядалось, говорить, наскільки ця ідея, уперше запропонована Томасом Пейном (Thomas Paine) у 1795 році, актуальна сьогодні. Її різні варіанти також мали місце і у більш близькому до нас минулому – у 1962 році у викладенні Мілтона Фрідмана (Milton Friedman) та у 2014 році у редакції Пола Райана (Paul Ryan).

Ми спробуємо поговорити про деякі ключові пункти есе Кейнса та їх істинність для сьогодення. Уявіть собі, що ця розмова відбувається з самим Кейнсом, якщо б це було можливо. До неї ми також додамо думки стосовно цих ідей, які висловив Пол Бучхейт з Y Combinator. Однак, все це лише думки, теми для роздумів, а не сформовані висновки. Уперед!

Есе Кейнса відкривається словами:

“Ми страждаємо зараз від сильного нападу економічного песимізму. Часто доводиться чути, як люди кажуть, що епоха величезного економічного прогресу, який характеризував дев’ятнадцяте століття, закінчилась; що темпи поліпшення рівня життя тепер будуть сповільнюватися; що у найближче десятиліття зниження добробуту більш ймовірне ніж поліпшення. Я вважаю, що це абсолютно помилкове тлумачення того, що відбувається з нами. У старості ми страждаємо не від ревматизму, а від надмірно швидких змін “дорослішання”, від хворобливих відчуттів, що несе переналагодження з одного економічного періоду, в інший….”

Звичайно ж, ми знову чуємо хор песимізму та сумнівів. “Автоматизація здатна зруйнувати бізнес “білих комірців” так само, як колись призвела до скорочення робочих місць на заводах”. “Ми маємо економіку, яка спирається на зростання, але вік зростання закінчився”. Ми живемо в епоху “світського застою”. І так далі, і тому подібне.

Кейнс прозорливо дав нове ім’я нашій нинішній тузі:

“Ми сьогодні страждаємо від нової хвороби, ім’я якої деякі читачі, можливо, ще не чули, але про яку вони будуть багато чути в наступні роки, а саме — технологічне безробіття. Це означає, що рівень безробіття в зв’язку з поширенням економного використання праці випереджає темпи, з якими ми шукаємо нові способи застосування праці. Але це лише тимчасова фаза дезадаптації (часткової або повної втрати людиною здатності пристосовуватись до умов соціального середовища)”.

Як і Кейнс, ми налаштовані оптимістично. Якщо ми будемо використовувати наші шанси правильно, це може бути лише “тимчасова фаза дезадаптації”. Труднощі можуть бути значними, але ми прийдемо через них, в кінці кінців. Кейнс писав:

“Переважаюча світова депресія, величезна аномалія безробіття в світі, повному прагнень, катастрофічні помилки, які ми зробили, закриваючи очі на те, що відбувається під поверхнею…”

“Величезна аномалія безробіття в світі, повному прагнень”. Чудова фраза! Як сказав Нік Ханауер (Nick Hanauer): “Технологія є вирішенням людських проблем. До тих пір, поки не закінчаться проблеми, ми не перестанемо працювати”.

Нам ще залишається ще так багато зробити: вирішити проблему трансформації нашої енергетичної інфраструктури, яка необхідна для реагування на зміни клімату, проблему охорони суспільного здоров’я від нових інфекційних захворювань, дати раду демографічній інверсії, що призводить до зростанню числа людей похилого віку, яких буде забезпечувати все менша кількість працездатних людей, удосконалити фізичну інфраструктуру наших міст, забезпечити чистою водою, харчуванням, одягом і розвагами 9 мільярдів людей.

Зверніть увагу, що Нік сказав, “ми не перестанемо працювати” (“we won’t run out of work”), а не “у нас не вичерпаються робочі місця” (“we won’t run out of jobs”). Частина проблеми полягає в тому, що “робота” (“the job”) є штучною конструкцією, в якій робота управляється і розподіляється корпораціями та іншими установами, до яких люди повинні звернутись, щоб взяти участь у виконанні роботи. Фінансові ринки повинні винагороджувати корпорації, щоб ті продовжували виконувати роботу, яка має бути зроблена. Але, як зазначила Рана Форухар (Rana Foroohar) в своїй новій книжці “Makers і Takers”, “зростання фінансів і занепад американської промисловості веде сьогодні до збільшення розбіжності між винагородою з боку фінансових ринків і тим, чого дійсно потребує економіка”.

Оскільки мотиви і обмеження корпорацій відрізняються від прагнень людей, цілком можливо, що корпорації просто не в змозі запропонувати “робочі місця”, навіть у вигляді доброчинного кроку. В смутні часи компанії не наважуються наймати працівників через структури зайнятості, поки вони не будуть впевнені у попиті. Окрім того, через вимоги фінансових ринків, компанії часто знаходять короткострокову перевагу в скороченні зайнятості, оскільки це підвищує ціну їх акцій та дає власникам більшу віддачу, ніж результати роботи людей. Втім, “ринок” сортує речі (в теорії), і корпорації знову будуть мати потребу в робітниках.

Одним із завдань майбутньої економіки (Next Economy) є створення нових механізмів, які зроблять процес підключення людей та організації до роботи, яку необхідно зробити, більш легким. Іншими словами – створити більш ефективний ринок для роботи. Ви можете сказати, що це і є одним з ключових факторів, які лежать в основі революції сервісів “на вимогу”, серед яких такі компанії, як Uber і Lyft, DoorDash і Instacart, Upwork, Handy, TaskRabbit і Thumbtack. Вади цих платформ у забезпеченні послідовного доходу і соціального захисту не повинні применшувати в наших очах тієї роботи, яку вони роблять. Нам необхідно удосконалити ці платформи таким чином, щоб вони дійсно служили людям, які через них знаходять роботу, а не намагатися повернути час назад до гарантованої системи зайнятості в 1950-х роках.

Кінець першої частини. Друга частина.

Оригинал статті на Medium

Велика подяка за переклад Надії Баловсяк