Продовження розмови про універсальний основний дохід (Universal Basic Income) від Джона Мейнарда Кейнса (John Maynard Keynes) та про погляди на неї Пола Бучхейта (Paul Buchheit). Частина перша.

Зверніть увагу, що Нік сказав, “ми не перестанемо працювати” (“we won’t run out of work”), а не “у нас не вичерпаються робочі місця” (“we won’t run out of jobs”). Частина проблеми полягає в тому, що “робота” (“the job”) є штучною конструкцією, в якій вона управляється і розподіляється корпораціями та іншими установами, до яких люди повинні звернутись, щоб взяти у ній участь. Фінансові ринки повинні винагороджувати корпорації, щоб ті продовжували виконувати роботу, яка має бути зроблена. Але, як зазначила Рана Форухар (Rana Foroohar) в своїй новій книжці “Makers і Takers”: «зростання фінансів і занепад американської промисловості веде сьогодні до збільшення розбіжності між винагородою з боку фінансових ринків і тим, чого дійсно потребує економіка».

Оскільки мотиви і обмеження корпорацій відрізняються від прагнень людей, цілком можливо, що корпорації просто не в змозі запропонувати “робочі місця”, навіть у вигляді доброчинного кроку. В складні часи компанії не наважуються наймати працівників, поки вони не будуть впевнені у попиті. Окрім того, через вимоги фінансових ринків, компанії часто знаходять короткострокову перевагу в скороченні зайнятості, оскільки це підвищує ціну їх акцій та дає власникам більшу віддачу, ніж результати роботи людей. Втім, “ринок” сортує речі (в теорії), і корпорації знову будуть мати потребу в робітниках.

Одним із завдань майбутньої економіки (Next Economy) є створення нових механізмів, які зроблять простішим процес підключення людей та організації до роботи, яку необхідно зробити. Іншими словами – вони створять більш ефективний ринок для роботи. Ви можете сказати, що це і є одним з ключових факторів, які лежать в основі революції сервісів “на вимогу”, серед яких такі компанії, як Uber і Lyft, DoorDash і Instacart, Upwork, Handy, TaskRabbit і Thumbtack. Вади цих платформ у забезпеченні послідовного доходу і соціального захисту не повинні применшувати в наших очах тієї роботи, яку вони роблять. Нам необхідно удосконалити ці платформи таким чином, щоб вони дійсно служили людям, які через них знаходять роботу, а не намагатися повернути час назад до гарантованої системи зайнятості в 1950-х роках.

Виклики також стоять і перед лідерами (керівництвом): правильно визначити роботу, яку потрібно робити. Нам потрібні компанії, які можуть взяти на себе реалізацію далекоглядних проектів, які не вирішуються ринком , але які б змінювали сам ринок. Подумайте про вклад Елона Маска в стимулювання нових галузей промисловості разом з Тесла, SpaceX і SolarCity. Або, як змінила компанія Google “доступ до всієї інформації в світі”, чи те, що робить Біл Гейтс для ліквідації малярії. Ринок не непогрішний. Уряди можуть відігравати тут певну роль, як це було з інтернетом, GPS, або проектом геному людини. І роль уряду не обмежується тільки проектами, які вимагають скоординованих зусиль за межами можливостей навіть найбільших комерційних суб’єктів. Влада повинна виправляти ті проблеми, з якими не зміг справитися ринок. Це може бути боротьба з корупцією чи злочинами комерційних суб’єктів, або врегулювання проблем фінансових ринків, які сьогодні душать економіку.

Але есе Кейнса стає ще більш цікавим. Давайте згадаємо рядки наведені вище, і зіставимо їх з його висновком:

“Переважаюча глобальна депресія, аномальне безробіття в світі, повному прагнень, катастрофічні помилки, які ми зробили, не дають нам побачити те, що відбувається під поверхнею … Вперше в своїй історії людина стикається зі своєю реальною і постійною проблемою – як використовувати свою свободу від повсякденних економічних турбот, чим зайняти своє дозвілля, надане наукою і складними відсотками, щоб жити мудро, добре і в своє задоволення”.

У недавній розмові, Пол Бучхейт (Paul Buchheit), розробник Gmail і партнер Y Combinator, висловив доволі провокаційну думку: “Можливо, повинні існувати два види грошей: гроші машин і гроші людей. Гроші машин – це те, що ви використовуєте, щоб купити речі, які виробляються за допомогою машин. Ці речі з часом стають дешевшими. Гроші людей ви використовуєте, щоб купити речі, які можуть бути зроблені лише іншими людьми”.

Пол продовжував:
“Головне тут те, що люди пропонують “справжнє”, на відміну від машин. Ви можете дешево купити на Amazon стіл, зроблений машинами, або стіл ручної роботи набагато дорожче (і для більшої автентичності, нам хотілось би, щоб стіл був від місцевого ремісника, а не від анонімного робітника заводу на іншій стороні світу). У довгостроковій перспективі, ціна продуктів першого виду (в машинних грошах) повинна демонструвати тенденцію зниження до нуля, а ось продукти другого виду завжди будуть коштувати приблизно стільки ж у “грошах людей” (наприклад, пропорційно кількості годин, витрачених на їх виробництво)”.

Пол стверджує, що правильна назва для того, що багато хто називає “універсальний базовий дохід” повинна бути – “дивіденд громадянина”. Ця концепція походить ще зі стародавніх Афін, а в Америці вона була продовжена в працях Томаса Пейна. У концепції Пейна дивіденди базуються на спільній власності на природні ресурси – і це те, що ми вже бачили зробленим в таких країнах, як Норвегія, на Алясці, а також у відомому експерименті у 1970-х роках в маленькому містечку в провінції Манітоба.

Томас Пейн у своїй праці “Аграрна юстиція” (Agrarian Justice) закликав розподілити цінність незабудованих земель між усіма громадянами нових Сполучених Штатів.

Пейн стверджував, що кожен громадянин має право на отримання базової вартості незабудованих ділянок, тоді як Бучхейта вважає, що усе людство повинно мати певні претензії щодо плодів технічного прогресу. Тобто, ми повинні використовувати податкову політику, щоб отримувати певну кількість щедрот від продуктивності машини, і це повинно стосуватись усіх людей без виключення і бути чимось на кшталт стипендії, за допомогою якої вони можуть задовольнити потреби повсякденного існування. Ці “бонуси” повинні бути розподілені так, щоб кожен міг мати достатньо “грошей машин”, щоб задовольнити свої основні потреби. У той же час, продуктивність машини також повинна забезпечувати до зниження витрат на виробництво товарів, підвищуючи вартість дивідендів громадянина. Це світ процвітання, який Кейнс передбачив для своїх онуків.

Частина перша.

Оригинал статті на Medium

За допомогою з перекладом велика подяка Надії Баловсяк.